Усім привіт!
Мене звати Аня, два останні семестри я навчалася у чудовому місті Кадіс (Іспанія) завдяки програмі Erasmus… і це повністю змінило моє життя.
Насправді для мене це було однаковою мірою очікувано і несподівано, оскільки я ще до вступу в університет Альфреда Нобеля знала, що він надає можливість взяти участь у цій програмі. І для мене було важливо потрапити саме в Іспанію, оскільки я захоплююсь цією країною з 10 років свого життя. Але несподіваним було те, що попри всі труднощі з оформленням документів та довгі місяці виснажливого очікування… моя найзаповітніша мрія все ж таки стала реальністю. І ця реальність подарувала мені просто величезну кількість моментів, які запам’ятаються на все життя. То що ж таке Erasmus? Це просто шматочок іншого, нового життя. Це досвід самостійного життя в іншій країні, коли ти не просто приїжджаєш туди як турист, а повноцінно живеш. Це досвід навчання в іноземному університеті та спілкування іноземною мовою з людьми, які зібралися там з різних куточків світу. Це численні подорожі, заходи, знайомства, вечірки і ще дууже багато чого. І якби мене спитали, що для мене ідеальна молодість - то це те, на участь у чому я раджу заповнювати заяву вже прямо зараз!
Чому слід обрати саме Іспанію?
Тому що це країна сонця, майже вічного літа, моря (чи океану), музики, танців, вина, і дійсно усього того, що про неї розповідають. А Кадіс – це шматочок раю, з усіх сторін оточений океаном. Він відомий своїм карнавалом (який проводять у лютому), своїми пляжами та своїм університетом, який кожного року приймає студентів з різних країн. Але це дуже популярне місто не тільки для студентів, а й для туристів, тому проблемою номер 1 тут стане пошук житла та ціни на нього. Попереджаю одразу, влітку більшість квартир здаються потижнево, а ціни на них дуже високі, тому, зазвичай, студенти тут шукають житло вже з початку навчального семестру. Орендувати можна як квартиру, так і окрему кімнату (у спільній квартирі ще з іншими людьми, зазвичай студентами), і другий варіант є найбільш розповсюдженим. Найкращі сайти для пошуку квартир та кімнат в Іспанії – Idealista, Fotocasa, Pisos.com.
Проблема (або попередження) номер 2: Іспанці майже взагалі не розмовляють англійською. Тому починаючи з пошуку житла вам вже доведеться звикнути до іспанської. І так, іспанська в Андалусії – це трошки така «локальна» іспанська, вона на слух не завжди така зрозуміла, як та, яку ви вчили за підручниками, у школі чи в університеті. Тому до цього просто треба бути готовим. Але не бійтеся дуже, бо як я вже казала, Кадіс – це місто туристів та студентів, де, так чи інакше, буде багато людей, які володіють не тільки іспанською.
Ну і давайте додам ще і проблему номер 3. У Кадісі дуже важко змусити себе щось робити. Як і в Іспанії в принципі. Між нами, іспанці – люди не самі працьовиті, і цей настрій постійного свята та відпочинку заволодіє вами з перших днів, як хвороба. День за днем, і ви звикнете відкладати справи на потім, звикнете лежати на пляжі, пити сангрію та теревенькати кожного дня, з відчуттям того, що спішити насправді немає куди, і просто будете смакувати цим солодким моментом. Але я буду вам заздрити, якщо вам все ж таки вдасться від цього вилікуватись, бо мені так і не вдалось. Іспанія заволоділа мною цілком і повністю, і я зрозуміла, що звідси я більше не зможу нікуди дітися, принаймні зараз.
Але давайте спочатку.
Як я вже казала, я знала про цю програму ще навіть до вступу в університет. Тому з першого курсу я вже потрошки прокладала свій шлях, питаючи про неї у всіх, у кого тільки можна. Було велике питання зі стипендією, тому що без стипендії, чесно кажучи, Іспанія – це дуже дорого. Все вийшло на третьому курсі. Дуже вдячна координатору Дмитру Кирпі за організацію та моєму викладачу іспанської Плющаю Олександру Олександровичу за моральну підтримку. Я знала з самого початку, що подача заявки та збір документів – то буде для мене найважчим. Але це стовідсотково коштувало того. Звичайно, я не вірила, коли вже тримала паспорт з іспанською візою у руках, але для мене найважче дійсно було позаду. Чому? По-перше, я летіла разом з дівчатами з мого університету. А по-друге, я вже знала про Іспанію настільки багато, що майже взагалі не відчула, як змінила одну країну на іншу. Тому у питаннях адаптації я дуже некомпетентний порадник. Але скажу я одне: Іспанія – не та країна, яку треба боятися. Вона дійсно дуже безпечна та привітна. І більшість іспанців будуть тільки раді вам чимось допомогти. Але ви ж пам’ятаєте, рідко коли англійською. А щодо моєї англійської, вона тепер потребує дуже серйозної реабілітації.
Університет також зустрів нас дуже привітно. Нові знайомства, безліч івентів, пару днів – і тепер це вже ваше буденне життя. Але окрім навчання, в мене була тут ще одна велика мета – подорожі. І такі організації, як ESN та YeahCadiz дуже з цим допомагають. Вони влаштовують багато цікавих екскурсій та заходів за досить приємними цінами, збираючи вас у велику і завжди веселу студентську компанію. Але були в мене і самостійні подорожі, наприклад у 3 країни та 11 міст за один всього тиждень. Іспанія – дуже різноманітна. І якщо є можливість – то це чудова нагода роздивитися її як можна більше. І так, літаки за 7 євро, які відвезуть вас на Пальму-де-Майорку одразу після екзамену – то зовсім не жарт. Оце і був мій Erasmus - не життя, а малина. Якби ще не війна. Та іспанці дуже підтримали Україну з самого початку і у продовженні, так само як і університет Кадісу підтримав нас, залишивши ще на один семестр. Це була для мене чудова нагода хоч трошки реабілітувати англійську, тому я взяла побільше англомовних предметів. За погодою, осінній семестр видався трохи холоднішим за весінній, але тут не вгадаєш. Дощі в Іспанії – рідкість, але якщо вже починаються, то тиждень-другий ідуть. Якщо виходить сонце – можна йти засмагати у будь-яку пору року. А океан мені здався однаковим що весною, що влітку, що восени. Це значить, що ідеально теплим він не буває, тому у ньому купаються ледве не цілий рік.
То ж так і завершився мій Erasmus. Я провела дівчат, останній раз подивилася на океан, зібрала свою валізу, і другу валізу, і третю, і четверту… і почимчикувала я з останнім, але все ще важкеньким рюкзачком на залізничну станцію. На автобусі чи таксі? Та якби ж там... на велосипеді, бо треба ж його якось було транспортувати у сусідню Севілью, де мене вже чекали 6 (у сумі) моїх валіз та великий плазмовий телевізор. Не питайте. Я сіла в потяг, роздивляючись сотий раз із вікна вже до болю знайомі краєвиди Іспанії. Навіть якби я хотіла її покинути, я би просто вже не змогла. Севілью я обрала самостійно – це дуже гарне та колоритне місто. Університет закінчую дистанційно, через війну, і, звичайно, я б віддала усе, щоб ця нагода мені не випала. Не такою ціною. Але це, гадаю, навчить нас всіх жити далі, не дивлячись ні на що. І здійснювати свої мрії, навіть якщо доведеться пройти через труднощі. А щодо Еразмусу…
Просто повірте мені, навіть якщо і з труднощами… але воно того варте на всі 100%!
