Привіт, дорогий(-га) читачу(-ка),
Мене звати Артем, і я хочу трохи поділитись про те, як мене занесло в країну сиру, вина та пригод.
Влітку 2020, студенти спеціальності «Готельна-ресторанна справа», де я і навчаюсь, вибирають другу іноземну мову для вивчення продовж трьох курсів в університеті. На вибір пропонували три мови: Іспанська, Німецька та Французька. Поки я роздумував щодо свого вибору, в цей момент в Університеті відкрився «Центр франкомовних програм», який набирав студентів для курсів з вивчення французької мови. Отже, пригадавши дитячі мрії, свою «Р» та оцінивши перспективи, вибір був очевидний – французька.
Я активно працював на своїх парах з французької, після чого йшов на курси в «Центр франкомовних програм», дивився багато відео, слухав французькі пісні, відвідував Французький розмовний клуб «Le café avec Pauline » з носійкою мови, який нам запропонували в межах Французької весни в Університеті, та виконував всі домашні завдання. Через декілька тижнів (може на кінець жовтня) такої роботи нам сказали, що буде співбесіда для тих, хто хоче поїхати у Францію на стажування. Всі розуміли, що нашого рівня, м'яко кажучи, не вистачає, але ніхто не забороняє спробувати її пройти. Я спробував. Не вийшло. Комісія відхилила мою участь у стажуванні, оскільки дуже маленький рівень французької (що було правдою). Це мене не зупинило, тож я рухався далі.
Працюючи й далі в такому темпі, а може навіть в більш інтенсивному, за мої старання мені дали ще одну спробу пройти співбесіду (десь в червні). І як ви розумієте з назви статті, комісія вирішила, що я можу поїхати на стажування.
Коли всі питання з документами були вирішенні, я піднявся на борт літака «Київ-Париж» і вже 15 липня був у своїй приймальній сім'ї.
В мене було професійне стажування з повним заглибленням у франкомовну середу, а саме у франкомовну сім’ю, зі всіма традиціями, звичаями та особливостями. Брюно (ім’я виробника піци (піцейоли) зі старовинного французького містечка Обюссон, у якого я жив, працював, відпочивав, байдикував і т.д.) став не просто моїм керівником, він став на деякий час моїм батьком, який переймався за мене і пояснював все як дитинці, якщо я щось не розумів. Я потрапив у велику та доброзичливу родину, де мені з першого дня дали зрозуміти, що я тепер член сім’ї. І це було справді так, оскільки я не тільки працював, жив, але зі мною поділились особистим — сім’єю. Я познайомився з усіма 5 дітьми Брюно, з усіма 8 онуками та онучками, з його мадам, сусідами, друзями, колегами, і це тільки початок переліку тих, з ким я встиг познайомитись впродовж стажування…
До підкріплення вищенаписаного можу додати, що на третій день мого перебування у Франції я поїхав на весілля друга. Ми їздили на хрестини онука. Ми організовували день народження для зятя. Ми двічі їздили на море. Я побував у найбільших містах регіону. Побачив найгарніші атракції регіону. Та зробив, відвідав та з’їв ще купу всього.
Це стажування дає набагато більше, ніж просто практику ваших навичок. Стаж дає спогади, нову сім'ю, новий погляд на життя, мотивацію й авжеж досвід, досвід що стосується всіх сфер життя, а не тільки робочий.
А зараз мені хочеться сказати всім: «Ставте собі найнеймовірніші цілі, йдіть до них, розбиваючи на малі. Я сам ніколи б не подумав, що через 9 місяців після початку вивчення мови можна поїхати жити та працювати в іншу країну, так ще й на 47 днів.
Мрійте! Відчувайте! Кайфуйте! Починайте!
P.S. Є питання?! Зв’язуйтесь з «Центр франкомовних програм» або ловіть мене в університеті.
До зустрічі! ?
Артем ЄРОХІН
